Вхід на dnop.com.ua  
Авторизація для отримання повного доступу.


Служба охорони праці:


Практика розгляду судами кримiнальних справ про злочини, пов’язанi з порушенням вимог законодавства про охорону працi

Верховний суд України

У ст. 43. Конституцiї України закрiплено право кожного громадянина на належнi, безпечнi умови працi. Ця норма є похiдною вiд iншого конституцiйного принципу, згiдно з яким людина, її життя i здоров’я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю (ст. 3).

Реалiзацiя конституцiйного права громадян на охорону їх життя i здоров’я в процесi трудової дiяльностi поряд з iншими законодавчими та нормативними актами регулюється Законом вiд 14 жовтня 1992 р. N 2694-ХII “Про охорону працi” (далi – Закон N 2694-ХII). У ч. 1 ст. 6 цього Закону сказано, що умови працi на робочому мiсцi, безпека технологiчних процесiв, машин, механiзмiв, устаткування та iнших засобiв виробництва, стан засобiв колективного та iндивiдуального захисту, що використовуються працiвником, а також санiтарно-побутовi умови повиннi вiдповiдати вимогам законодавства. Його дiя поширюється на всi пiдприємства, установи, органiзацiї незалежно вiд форм власностi та видiв дiяльностi, а також на всiх громадян, якi працюють або залученi до працi на цих пiдприємствах.

У ст. 44 Закону N 2694-ХII встановлено, що працiвники, виннi в порушеннi законодавства про охорону працi, несуть кримiнальну, адмiнiстративну, дисциплiнарну чи матерiальну вiдповiдальнiсть згiдно з чинним законодавством. Змiцнення трудової i виробничої дисциплiни на пiдприємствах, в установах та органiзацiях, зниження рiвня можливостi виникнення небезпечних та шкiдливих виробничих факторiв залежить i вiд судiв, якi розглядають кримiнальнi справи про порушення правил охорони працi.

Статистичнi данi

У 2005 р. суди України з постановленням вироку розглянули 191 кримiнальну справу, у 2004 р. – 244, за якими засуджено вiдповiдно 200 i 247 осiб. Найбiльше справ стосувалося порушення правил безпеки пiд час виконання робiт iз пiдвищеною небезпекою, вiдповiдальнiсть за яке передбачена у ст. 272 Кримiнального кодексу України (далi – КК) – вiдповiдно 123 та 151 справа. Не надходили на розгляд судiв справи про злочини, склад яких передбачений ст. 274 КК, – порушення правил ядерної або радiацiйної безпеки.

За злочини вказаної категорiї суди призначили такi види покарання, як позбавлення волi – 1, обмеження волi – 7, виправнi роботи – 21, штраф – 41.

Вiд вiдбування покарання з випробуванням вiдповiдно до ст. 75 КК звiльнено 111 осiб. Додаткове покарання у видi позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю суди застосували до 37 осiб. Стосовно 30 засуджених покарання призначено iз застосуванням ст. 69 КК.

Якiсть досудового слiдства. Причини повернення справ на додаткове розслiдування

В узагальненнi акцентується увага на справах про злочини, склад яких передбачений статтями 271 та 272 КК.

Вiдповiдно до ст. 112 Кримiнально-процесуального кодексу України (далi - КПК) досудове слiдство в таких справах провадиться слiдчими прокуратури.

Загалом якiсть досудового слiдства у справах названої категорiї задовiльна. Водночас окремими слiдчими були допущенi серйознi помилки при застосуваннi норм кримiнального та кримiнально-процесуального законодавств. Так, квалiфiкуючи дiї особи за ст. 271 або ст. 272 КК, слiдчi не завжди враховували, що диспозицiї цих статей є бланкетними. Тому при їх застосуваннi необхiдно встановити не лише те, якi саме законодавчi та iншi нормативно-правовi акти порушено при вчиненнi певного дiяння, а й визначити, вимоги яких статей, пунктiв, параграфiв не дотримано обвинуваченим, а також розкрити суть допущених порушень. Наприклад, для встановлення того, чи належать певнi види дiяльностi до робiт iз пiдвищеною небезпекою (ст. 272 КК), слiд звернутися до спецiальних законодавчих та нормативних актiв, якими є Закон вiд 18 сiчня 2001 р. N 2245-III “Про об’єкти пiдвищеної небезпеки” та Перелiк робiт з пiдвищеною небезпекою, затверджений наказом Державного комiтету України з нагляду за охороною працi вiд 26 сiчня 2005 р. N 15 (далi – Перелiк 2005 р.). Ранiше дiяв Перелiк робiт з пiдвищеною небезпекою, затверджений наказом цього Комiтету вiд 30 листопада 1993 р. N 123 (далi – Перелiк 1993 р.).

Слiдчi не завжди всебiчно й повно дослiджували об’єктивну сторону злочину. Зокрема, в багатьох випадках не проводили огляд мiсця подiї, не призначали технiчних експертиз тощо.

Наприклад, машинiст гiрничо-виймальних машин шахти “Великомостiвська” П. був притягнутий до кримiнальної вiдповiдальностi за те, що, порушивши вимоги п. 123 Iнструкцiї з охорони працi для машинiстiв гiрничо-виймальних робiт, не переконався у безпечностi проведення маневру i запустив комбайн, частинами якого (що оберталися) був смертельно травмований помiчник начальника дiльницi С. Слiдчий прокуратури м. Червонограда Львiвської областi, квалiфiкувавши дiї П. за ч. 2 ст. 272 КК, не послався на Перелiк 2005 р. i не дослiдив, якi саме роботи чи дiї обвинуваченого призвели до нещасного випадку, не провiв огляд мiсця подiї, не призначив судово-технiчної експертизи у справi, внаслiдок чого не був установлений причинний зв’язок мiж дiями обвинуваченого та наслiдками.

В iншiй справi за обвинуваченням начальника дiльницi С. та бригадира прохiдникiв К. шахти “Краснолиманська” за ч. 2 ст. 272 КК слiдчий прокуратури м. Красноармiйська Донецької областi пред’явив неконкретне обвинувачення. При цьому вiн не дослiдив i не вказав, з якої причини стався обвал у забої, внаслiдок чого загинули три i травмований один працiвник. У постановах про пред’явлення обвинувачення слiдчий лише вказав на статтi Закону вiд 14 жовтня 1992 р. N 2694-ХII, не розкривши їх змiст, i сформулював обвинувачення таким чином, нiби порушення С. i К. полягало у тому, що один iз них видав наряд на виконання робiт, а iнший – отримав цей наряд. А це не могло бути причиною нещасного випадку. Об’єктивна сторона злочину слiдчим не дослiджена

Водночас є справи, в яких слiдчi ставили експертам питання, вирiшення яких не належить до їхньої компетенцiї, а є прерогативою слiдчого та суду. Наприклад, чи перебували у причинному зв’язку дiї особи, яка порушила правила охорони працi, з наслiдками, що настали?

Так, вироком Стрийського мiськрайонного суду Львiвської областi вiд 18 травня 2004 р. Т. засуджений за ч. 2 ст. 271 КК за те, що вiн як технiчний директор ТОВ НВП “Сiрiон” порушив вимоги ст. 18 Закону вiд 14 жовтня 1992 р. N2694-ХII та ряд пунктiв чинного на той час Типового положення про навчання з питань охорони працi, а саме: без попереднього спецiального навчання i перевiрки знань iз питань охорони працi допустив до роботи на верстатi з обробки деревини у лiсопильному цеху ТОВ с. П’ятничани Стрийського району М., яка пiд час виконання роботи круглопильним верстатом ампутувала собi кисть правої руки. Розслiдуючи цю справу, слiдчий прокуратури Стрийського району Львiвської областi не провiв огляд мiсця подiї (лiсопильного цеху), не приєднав до матерiалiв справи протокол огляду мiсця подiї, складений вiдомчою комiсiєю, яка розслiдувала нещасний випадок на виробництвi, хоча в актi розслiдування вказано i у висновку технiчної експертизи пiдтверджено, що верстат не обладнаний належним захисним пристроєм. Слiдчий також необгрунтовано поставив технiчним експертам питання про наявнiсть причинного зв’язку мiж дiями (бездiяльнiстю) Т. i наслiдками. Водночас вiн не дослiдив питання про класифiкацiю виконуваної потерпiлою роботи i не звернув уваги на висновок експертiв про те, що роботи з обробки деревини належать до робiт iз пiдвищеною небезпекою. Тому дiї Т. необхiдно було квалiфiкувати за ч. 2 ст. 272 КК.

Факти неправильної квалiфiкацiї дiй обвинувачених та пiдсудних непоодинокi.

Жовтневий районний суд м. Днiпропетровська погодився з квалiфiкацiєю за ч. 1 ст. 271 КК дiй Б., який, працюючи виконробом ТОВ “Iндустрiйбуд”, порушив ряд законодавчих та нормативно-правових актiв про охорону працi, внаслiдок чого будiвельник Ш. впав з 10-го поверху новобудови i загинув. Оскiльки на пiдставi п. 100 Перелiку 1993 р. роботи на висотi вiднесенi до робiт iз пiдвищеною небезпекою, дiї Б. пiдлягали квалiфiкацiї за ч. 2 ст. 272 КК.

У iншiй справi старший слiдчий Вознесенської мiжрайонної прокуратури Миколаївської областi неправильно квалiфiкував за ч. 1 ст. 271 КК дiї посадових осiб ТОВ “ВПК” Л. i К., з вини яких отруїлись амiаком й отримали тiлеснi ушкодження працiвники компресорного цеху Т. та Ч., якi виконували ремонтнi роботи у холодильнiй камерi. Зважаючи на те, що п. 29 та п. 113 Перелiку 1993 р. роботи з обслуговування, ремонту та експлуатацiї холодильних установок вiднесенi до робiт iз пiдвищеною безпекою, дiї зазначених осiб необхiдно було квалiфiкувати за ч. 1 ст. 272 КК.

Неякiсне досудове розслiдування справ, зокрема невизначенiсть iз суб’єктом злочину, також є однiєю з причин повернення справ на додаткове розслiдування.

Наприклад, при розглядi Баштанським районним судом Миколаївської областi кримiнальної справи щодо I., який обвинувачувався у вчиненнi злочину, склад якого передбачений ч. 2 ст. 271 КК, прокурор заявив клопотання про направлення справи на додаткове розслiдування для дослiдження питання, чи був обвинувачений суб’єктом цього злочину.

Суб’єкт зазначених злочинiв спецiальний, його ознаки викладенi у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 10 жовтня 1982 р. N 6 “Про судову практику в справах, пов’язаних iз порушеннями вимог законодавства про охорону працi” (далi – Постанова вiд 10 жовтня 1982 р. N 6). Деякi слiдчi не враховували цих роз’яснень i не всiх винних у порушеннi законодавства про охорону працi притягали до вiдповiдальностi, внаслiдок чого справи поверталися на додаткове розслiдування з мотивiв неповноти досудового слiдства.

У практицi судiв трапляються випадки незаконного повернення справ прокурору для проведення додаткового розслiдування зi стадiї попереднього розгляду справи.

Так, постановою Первомайського мiського суду Луганської областi на пiдставi ст. 246 КПК повернено на додаткове розслiдування справу за обвинуваченням Н. та Б. згiдно з ч. 2 ст. 272 КК, якi були притягнутi до вiдповiдальностi за те, що вони як посадовi особи шахти “Первомайськвугiлля” (вiдповiдно – заступник начальника дiльницi та гiрничий майстер) не забезпечили безпечних умов працi, внаслiдок чого пiд обвалом породи загинув П. У постановi суд дав оцiнку зiбраним у справi доказам, вказав на їх неповноту та неконкретнiсть пред’явленого обвинувачення. За апеляцiєю помiчника прокурора Апеляцiйний суд Луганської областi постанову мiсцевого суду скасував i направив справу на новий судовий розгляд, зазначивши, що застосування ст. 246 КПК неприпустиме, якщо неповнота розслiдування може бути усунута в судовому засiданнi.

Згiдно з п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК кримiнальна справа пiдлягає закриттю, якщо iснує не скасована постанова слiдчого про вiдмову в порушеннi справи за тим самим фактом.

Цю вимогу закону порушено при розслiдуваннi та судовому розглядi кримiнальної справи щодо Н., який був засуджений Карлiвським районним судом Полтавської областi за ч. 2 ст. 271 КК. У справi є не скасована прокурором постанова слiдчого прокуратури Карлiвського району про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи щодо Н. за тими ж обставинами – загибель людини внаслiдок порушення вимог законодавства про охорону працi.

Судовий розгляд справ

Аналiз справ, якi надiйшли для узагальнення, показав, що суддi переважно дотримуються передбачених у статтях 241, 256 КПК строкiв розгляду справи. Проте деякi суди Донецької, Днiпропетровської, Черкаської, Вiнницької, Сумської та деяких iнших областей допускали порушення цих строкiв.

Так, Тернiвський мiський суд Днiпропетровської областi протягом двох рокiв розглядав справу за обвинуваченням Д. за ч. 2 ст. 272 КК. Причини вiдкладення слухання справи були рiзнi: неявка в судове засiдання свiдкiв, адвоката, а також невиправдано великi (два-три мiсяцi) строки перерв у слуханнi справи.

У iншiй справi – за обвинуваченням Ц. та Х. за ч. 1 ст. 272 КК, яка надiйшла до Єнакiївського мiського суду Донецької областi 8 сiчня 2004 р., попереднiй розгляд був призначений суддею на 6 лютого цього ж року, але фактично розгляд справи суддя не провадив. У справi вiдсутнi постанови суддi про проведення попереднього розгляду i про призначення справи до судового розгляду. Розгляд справи по сутi почався 3 березня 2004 р., а вирок постановлено 19 липня 2004 р. До того ж слухання неодноразово вiдкладалося з причин неявки свiдкiв. Таким чином, справу фактично не було вирiшено протягом шести мiсяцiв одинадцяти днiв.

Лебединський районний суд Сумської областi понад рiк розглядав кримiнальну справу за обвинуваченням П. за ч. 2 ст. 271 КК. Справа надiйшла до суду 8 сiчня 2003 р., була призначена до розгляду на 3 березня цього ж року, а вирок постановлений 4 лютого 2004 р. Слухання переносилося понад 10 разiв у зв’язку iз розглядом суддею i прокурором iншої справи, неявкою пiдсудного, свiдкiв, витребуванням судом додаткових матерiалiв тощо.

Можна навести чимало подiбних прикладiв.

Статтями 53 та 254 КПК передбачений обов’язок суду забезпечити права потерпiлих вiд злочинiв. Не всi суди дотримуються цих вимог закону.

Так, без виклику та участi в судовому засiданнi потерпiлого Карлiвський районний суд Полтавської областi розглянув справу за обвинуваченням Н. за ч. 2 ст. 271 КК.

Деякi суди пiд час розгляду справ не звертають уваги на iгнорування органами досудового слiдства бланкетностi диспозицiй статей 271 та 272 КК, вiд чого потерпає повнота з’ясування i висвiтлення у вироку об’єктивної сторони злочину, зокрема причинного зв’язку, а також правильнiсть квалiфiкацiї дiй пiдсудного.

У вироку Київського районного суду м. Полтави щодо М., засудженого за ч. 2 ст. 272 КК, лише зазначено, що засуджений допустив порушення правил безпеки пiд час виконання робiт, пов’язаних iз пiдвищеною небезпекою, але не вказано, якi статтi, пункти яких саме законодавчих або нормативних актiв вiн порушив. Подiбнi випадки трапляються в судовiй практицi всiх регiонiв. Наприклад, iз чотирьох вивчених Апеляцiйним судом Одеської областi справ зазначеної категорiї тiльки в однiй органи досудового слiдства i суд зробили посилання на нормативнi акти, якi були порушенi.

Неврахування деякими судами бланкетного характеру диспозицiй статей 271 та 272 КК зумовило неправильну квалiфiкацiю дiй засуджених у багатьох вивчених справах: така квалiфiкацiя простежується з моменту пред’явлення особi обвинувачення на досудовому слiдствi. Мiсцевi суди з пiдстав неправильної квалiфiкацiї дiй пiдсудних кримiнальнi справи на додаткове розслiдування не повертали. Проте автори узагальнення та апеляцiйнi суди при вивченнi справ цiєї категорiї виявили багато випадкiв неправильної квалiфiкацiї дiй засуджених судами першої iнстанцiї.

Солом’янський районний суд м. Києва засудив У. та П. за ч. 2 ст. 271 КК за те, що У., працюючи виконробом закритого акцiонерного товариства “Оболонь”, а П. – виконробом державного пiдприємства “Рембудкомплект”, не забезпечили безпечних умов працi на будiвельному майданчику по вул. Кадетський гай, 3 у м. Києвi. Внаслiдок цього двоє мулярiв, якi працювали на кладцi стiни 5-го поверху будинку, загинули вiд травм, отриманих вiд падiння на них з висоти 10-го поверху пiноблокiв, а одному муляру були спричиненi легкi тiлеснi ушкодження. Згiдно з висновком будiвельно-технiчної експертизи та iншими матерiалами справи, у дiях У. i П. вбачалися порушення безпеки на будiвництвi, в тому числi при проведеннi робiт iз перемiщення вантажiв кранами. Враховуючи бланкетний характер диспозицiї статей 271 та 272 КК, суд повинен був звернутися до законодавчих i нормативно-правових актiв про охорону працi та безпеку виробництва, зокрема до Законiв N 2694-ХII та N 2245-III i Перелiку 1993 р., якi до таких робiт вiдносять i роботи з будiвництва та монтажу будинкiв, роботи на висотi, вантажно-розвантажувальнi роботи за допомогою машин i механiзмiв. Виходячи з наведеного та аналiзу матерiалiв справи, можна зробити висновок, що своїми дiями У. i П. порушили спецiальнi правила iз забезпечення безпеки будiвельних робiт, а тому їхнi дiї необхiдно було квалiфiкувати не за ч. 2 ст. 271 КК, а за спецiальною нормою, в якiй передбачено вiдповiдальнiсть за такi дiї, а саме за ч. 2 ст. 272 КК.

Подiбну помилку допускали Днiпровський районний суд м. Києва, суди Вiнницької, Одеської, Закарпатської, Днiпропетровської, Сумської та iнших областей. За вiдсутностi апеляцiй апеляцiйнi суди були позбавленi можливостi виправити судовi помилки судiв першої iнстанцiї.

У судовiй практицi трапляються також випадки неправильної квалiфiкацiї дiй засуджених внаслiдок неточного визначення слiдчим i судом правового статусу засудженого i потерпiлих.

Марганецький мiський суд Днiпропетровської областi вироком, постановленим за статтями 119 i 128 КК, засудив машинiста пiдйомного крана С., який порушив правила роботи на кранi. Як наслiдок – кран перекинувся i впала люлька, в якiй перебували монтажники, один з яких загинув, а два одержали тяжкi тiлеснi ушкодження. Потерпiлi i засуджений С. були працiвниками будiвельного управлiння, тому в його дiях вбачаються ознаки злочину, склад якого передбачений ч. 2 ст. 272 КК. Вирок не оскаржений.

В iншому випадку Савранський районний суд Одеської областi засудив згiдно з ч. 2 ст. 272 КК електромонтера мiсцевого РЕМ П. за те, що внаслiдок порушення останнiм норм безпечного проведення робiт iз монтажу електромережi був смертельно травмований житель села. Така квалiфiкацiя дiй П. є неправильною. Враховуючи, що смертельну травму отримав не працiвник РЕМ, а стороння особа, дiї засудженого пiдлягали квалiфiкацiї за ст. 119 КК. Вирок не оскаржений.

Подiбних помилок у правовiй оцiнцi вчиненого припускалися й iншi суди, якi не враховували, що об’єктом злочинного посягання, передбаченого статтями 271 та 272 КК, є безпечнi умови працi.

Вiдповiдно до роз’яснень, наведених у п. 9 Постанови вiд 10 жовтня 1982 р. N 6, потерпiлими внаслiдок злочинних порушень правил охорони працi можуть бути як працiвники пiдприємства, так i iншi особи, постiйна або тимчасова дiяльнiсть яких пов’язана з цим виробництвом. До останнiх належать, зокрема особи, якi прибули на виробництво у вiдрядження, на практику, стажування. Це також можуть бути робiтники, студенти, учнi, що надають шефську допомогу пiдприємствам, органiзацiям, тощо.

Наведемо також приклад правильної квалiфiкацiї дiй пiдсудного.

Ямпiльський районний суд Сумської областi правильно квалiфiкував за ч. 2 ст. 272 КК дiї вальщика Чуйкiвського лiсництва Є., котрий порушив правила охорони працi при зрiзаннi дерева, яке, впавши, спричинило тяжкi тiлеснi ушкодження неповнолiтньому П. Дослiджуючи зв’язок потерпiлого з роботою у лiсництвi, слiдчий i суд послалися на наказ директора Чуйкiвської загальноосвiтньої школи про проведення урокiв трудового навчання (збiр порубочних залишкiв) учнями сьомих класiв у Чуйкiвському лiсництвi.

У випадках, коли внаслiдок порушення правил охорони працi на виробництвi заподiяно шкоду здоров’ю громадян, якi не є його працiвниками, виннi, залежно вiд характеру злочинних дiй, мають нести вiдповiдальнiсть за статтями про посадовi злочини або про злочини проти особи.

Судовi вироки у справах названої категорiї оскаржувалися лише в окремих випадках, здебiльшого за апеляцiями засуджених у зв’язку з невизнанням вини у вчиненнi злочину.

Так, Апеляцiйний суд Харкiвської областi ухвалою за апеляцiєю засудженого скасував з направленням на додаткове розслiдування вирок Шевченкiвського районного суду Харкiвської областi щодо старшого майстра аварiйно-диспетчерської служби ТОВ “Харкiвгаз” У., який засуджений за ч. 2 ст. 271 КК за те, що залучив слюсаря П. до виконання робiт на тракторi Т-40, що не входило в обов’язки останнього. Внаслiдок удару дверима трактора по головi П. отримав смертельну травму. Апеляцiйний суд обгрунтовано повернув справу на додаткове розслiдування з мотивiв неповноти досудового i судового слiдства, зазначивши в ухвалi, що слiдчому необхiдно оглянути мiсце нещасного випадку, провести вiдтворення обстановки та обставин подiї, провести судово-технiчну та комплексну судово-медичну експертизи, оглянути трактор та виконати ряд iнших слiдчих дiй з метою усунення прогалин слiдства та конкретизацiї обвинувачення.

Апеляцiйнi суди скасовували деякi вироки також через неправильне вирiшення судами першої iнстанцiї питань щодо цивiльних позовiв, заявлених потерпiлими.

Апеляцiйний суд Днiпропетровської областi за апеляцiями прокурора i потерпiлої в частинi цивiльного позову скасував вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу щодо Б., засудженого за ч. 2 ст. 272 КК. Вироком суду з Б. на користь потерпiлої стягнуто 20 тис. грн. на вiдшкодування моральної шкоди. Скасовуючи вирок, апеляцiйний суд послався на те, що районний суд не врахував втрату потерпiлою батька i годувальника, а взяв до уваги економiчне становище пiдприємства, яке перебувало в стадiї банкрутства. Однак документiв, якi б цей факт пiдтвердили, суд не витребував. Справу повернено на новий судовий розгляд у порядку цивiльного судочинства.

В iншiй справi Апеляцiйний суд Запорiзької областi за апеляцiєю потерпiлої скасував у частинi вирiшення цивiльного позову вирок Хортицього районного суду м. Запорiжжя щодо Л., засудженого за ч. 2 ст. 271 КК. Суд першої iнстанцiї вiдмовив потерпiлiй у задоволеннi позовних вимог до Фонду соцiального страхування (далi – Фонд) – 90 тис. грн за моральну шкоду. Скасовуючи вирок у цiй частинi, апеляцiйний суд вказав, що суд першої iнстанцiї не врахував деякi статтi Закону вiд 23 вересня 1999 р. N1105-ХIV “Про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, якi спричинили втрату працездатностi” та вiдповiдне рiшення Конституцiйного Суду України вiд 27 сiчня 2004 р. N 1-рп/2004 (справа про вiдшкодування моральної шкоди фондом соцiального страхування) про обов’язок Фонду у повному обсязi вiдшкодувати шкоду, у тому числi моральну. Справу повернено на новий судовий розгляд у порядку цивiльного судочинства.

Питання вирiшення цивiльних позовiв про вiдшкодування матерiальної i моральної шкоди потерпiлим

Згiдно зi ст. 328 КПК суд, постановляючи обвинувальний вирок, залежно вiд доведеностi пiдстав i розмiру цивiльного позову, задовольняє цивiльний позов повнiстю або частково чи вiдмовляє в ньому.

Пiд час вивчення й аналiзу розглянутих мiсцевими судами справ установлено: не зважаючи на те, що потерпiлим унаслiдок порушення вимог законодавства про охорону працi було заподiяно фiзичну, матерiальну i моральну шкоду, цивiльнi позови про її вiдшкодування заявлялися потерпiлими не в усiх справах, за якими були винесенi обвинувальнi вироки, хоча в кожнiй справi органи слiдства визнавали особу потерпiлою, з’ясовували заподiяну їй шкоду, роз’яснювали права на її вiдшкодування. Заподiяна у зв’язку з лiкуванням матерiальна шкода була у бiльшостi випадкiв вiдшкодована в перiод досудового слiдства.

Не заявлялися цивiльнi позови у справах вказаної категорiї, розглянутих судами Черкаської, Київської, Полтавської, Одеської, Закарпатської, Херсонської, Рiвненської, Донецької та Львiвської областей. Вiдсутнiсть позовiв зумовлена вiдмовою потерпiлих вiд позовних вимог.

Помилки, допущенi мiсцевими судами при вирiшеннi цивiльних позовiв усувались апеляцiйними судами за апеляцiями потерпiлих або їх представникiв.

Так, Апеляцiйний суд Миколаївської областi скасував у частинi вирiшення цивiльного позову вирок Вознесенського мiськрайонного суду щодо Б. (ч. 2 ст. 271 КК) у зв’язку з тим, що цей суд не навiв конкретних пiдстав для часткового задоволення позовних вимог представника потерпiлої про вiдшкодування моральної шкоди i не визначив правових пiдстав для цього, тому що не послався на матерiальний закон, вiдповiдно до якого вирiшив позов. Справа в цiй частинi повернена на новий судовий розгляд у порядку цивiльного судочинства. Цей же апеляцiйний суд скасував у частинi вирiшення цивiльного позову вирок Миколаївського районного суду м. Миколаєва щодо Б. (ч. 2 ст. 272 КК) через те, що суд на порушення вимог статей 441, 450 ЦК, у яких передбачено обов’язок власника джерела пiдвищеної небезпеки вiдшкодувати збитки, завданi з вини його працiвника, постановив стягнути їх iз засудженого.

Практика призначення покарання

Оскiльки злочини проти безпеки виробництва за формою вини є необережними, суди в бiльшостi випадкiв призначали засудженим покарання, не пов’язанi з позбавленням волi, наприклад виправнi роботи, штраф тощо. Враховуючи форму вини, вiдсутнiсть смертельних випадкiв iз людьми, пiдпадання певної частини винних осiб пiд дiю закону про амнiстiю, призначення таких видiв покарання можна визнати обгрунтованим.

При обраннi засудженим покарання у видi обмеження чи позбавлення волi суди широко застосовували звiльнення засуджених вiд вiдбування покарання на пiдставi ст. 75 КК або застосовували ст. 69 КК i призначали бiльш м’яке покарання або не призначали обов’язкового додаткового покарання. Така практика не може бути визнана правильною i такою, що забезпечує виконання вимог статей 50 та 65 КК, особливо у справах, в яких наслiдком протиправних дiй засуджених була смерть потерпiлих.

Так, Краснодонський мiськрайонний суд Луганської областi засудив гiрничого майстра шахти iм. 50-рiччя СРСР Я. за ч. 2 ст. 272 КК iз застосуванням ст. 69 КК на п’ять рокiв позбавлення волi без позбавлення права обiймати певнi посади. На пiдставi ст. 75 КК Я. був звiльнений вiд покарання з iспитовим строком тривалiстю три роки з покладенням певних обов’язкiв, передбачених пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 КК. Я. визнано винним у порушеннi правил безпеки пiд час виконання робiт iз пiдвищеною небезпекою, а саме: вiн, порушуючи правила ведення пiдземних робiт i знаючи, що гiрник Г. працює у вiдсiку з видобутку вугiлля, з метою прискорення робiт дав вказiвку iншому гiрнику виконати певнi дiї за допомогою спецiальної установки, яка смертельно травмувала Г. Своїми дiями Я. грубо порушив правила безпеки, що спричинило загибель людини. За таких обставин призначення йому покарання iз застосуванням ст. 75 КК є занадто м’яким. Окрiм того, суд, застосувавши ст. 69 КК, не конкретизував, у частинi основного чи додаткового покарання або яку частину статтi застосовано.

У деяких вироках застосування ст. 75 КК суди взагалi нiчим не обгрунтовували, як, наприклад, у вироку Яготинського районного суду Київської областi стосовно Ч., засудженого за ч. 2 ст. 272 КК на два роки позбавлення волi та звiльненого вiд вiдбування покарання з iспитовим строком на два роки.

У жоднiй iз надiсланих для узагальнення справ немає посилання на таку пiдставу застосування ст. 75 КК, як вiдшкодування засудженим у добровiльному порядку завданої потерпiлим матерiальної або моральної шкоди.

Загалом застосування статей 69 та 75 КК у справах про тяжкi злочини (ч. 2 ст. 271 та ч. 2 ст. 272 КК) апеляцiйнi суди розцiнюють як тенденцiю до необгрунтованого пом’якшення покарання i вважають таку практику неправильною. З такою думкою можна погодитися.

Окрiм того, суди рiдко застосовують до засуджених додаткове покарання у видi позбавлення права обiймати певнi посади чи займатися певною дiяльнiстю. Наприклад, не застосовувалося таке додаткове покарання у судах Львiвської областi. Лише у двох iз 14 розглянутих у судах Сумської областi справ застосовано це покарання. Апеляцiйний суд Запорiзької областi звернув увагу на те, що при призначеннi покарань за злочини, склад яких передбачений статтями 271 та 272 КК, суддi у вироках взагалi навiть не згадували про додатковi покарання, передбаченi санкцiями цих статей.

Таку практику не можна визнати правильною, й особливо у тих випадках, коли внаслiдок порушення засудженими правил безпечної роботи сталися калiцтво або загибель робiтникiв. Залишаючи таких осiб на своїх посадах, нiвелюється така мета покарання, як запобiгання вчиненню нових злочинiв засудженими або iншими особами.

Iнодi суди, засуджуючи винного до додаткового покарання у видi позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю, не конкретизують правову заборону i точно не зазначають посади чи характер дiяльностi, права обiймати якi або займатись якою позбавляється засуджений. Пiдставою для такого висновку є вирок Броварського мiськрайонного суду Київської областi стосовно Х., засудженого за ч. 2 ст. 272 КК.

Деякi суди припускалися помилок при призначеннi покарання.

Так, Тиврiвський районний суд Вiнницької областi засудив М. за ч. 1 ст. 272 КК на один рiк позбавлення волi iз застосуванням ст. 75 КК, тодi як санкцiєю цiєї статтi не передбачено покарання у видi позбавлення волi.

Виправдання осiб у справах зазначеної категорiї

Виправдувальнi вироки у справах зазначеної категорiї судами не постановлювалися, за винятком: вироку Миколаївського районного суду м. Миколаєва у справi щодо Б. Органи досудового слiдства притягнули Б. до кримiнальної вiдповiдальностi за те, що вона, як завiдуючий цехом кормiв птахокомплексу приватного пiдприємства “Агрофiрма “Олена”, порушила вимоги законодавства про охорону працi. Б. не пересвiдчилася в безпечностi роботи з кормозмiшувачем, тобто не перевiрила, чи працюють у ньому люди, включила кормозмiшувач у той час, коли всерединi перебував i чистив агрегат вiд залишкiв кормiв працiвник цеху С., який був смертельно травмований. Також Б. обвинувачувалася в тому, що вчинила службове пiдроблення – пiсля нещасного випадку внесла в офiцiйний документ запис про проведення iнструктажу з потерпiлим, що не вiдповiдало дiйсностi. Дiї Б. органи досудового слiдства квалiфiкували за ч. 2 ст. 271 КК та ч. 1 ст. 366 КК.

Вироком суду Б. засуджена за ч. 1 ст. 366 КК до штрафу в розмiрi 510 грн iз позбавленням права обiймати посади, пов’язанi з функцiями з охорони працi на пiдприємствах усiх форм власностi на строк один рiк. Суд виправдав Б. згiдно з ч. 2 ст. 271 КК за вiдсутнiстю в її дiях складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК), зiславшись на те, що вона не є суб’єктом злочину, оскiльки на неї не були покладенi обов’язки iз дотримання вимог законодавства про охорону працi або контролю за їх виконанням. Обгрунтованiсть i правильнiсть такого рiшення суду викликає сумнiви. В апеляцiйному або касацiйному порядку вказаний вирок не оскаржувався.

Виконання судами вимог ст. 232 КПК України

Як засвiдчили матерiали узагальнення, недолiком досудового слiдства i судового розгляду справ зазначеної категорiї є i те, що в них не було з’ясовано, як у цiлому поставлено роботу з охорони працi на пiдприємствах, де стався нещасний випадок. Слiдчi i суди також не з’ясовували, чи допускав обвинувачений (пiдсудний) порушення правил охорони працi до нещасного випадку, чи притягався вiн за це до вiдповiдальностi, чи давалися розпорядження про лiквiдацiю порушень, хоча за матерiалами кримiнальних справ, зокрема за актами спецiального розслiдування територiальних управлiнь Держнаглядохоронпрацi на пiдприємствах, де були вчиненi злочини, виявлено, що мали мiсце порушення законодавства про охорону працi та iнших нормативних актiв iз безпеки виробництва, якi й призвели до травмування або загибелi людей.

За винятком судiв Луганської та Львiвської областей, iншi мiсцевi суди за жодним випадком порушення законодавства про охорону працi, наявностi причин i умов, якi сприяли вчиненню злочину, а також за фактами порушення норм кримiнально-процесуального законодавства пiд час проведення досудового слiдства окремих постанов не виносили.

***

Узагальнення дало пiдстави для висновку, що суди ще не достатньо ретельно пiдходять до розгляду справ зазначеної категорiї, зокрема мають мiсце факти їх поверхового вивчення та розгляду.

Оскiльки злочини проти безпеки виробництва завдають збитки державi, заподiюють шкоду здоров’ю потерпiлих, а iнколи й смерть, суди повиннi ретельно з’ясовувати причини та умови, що спричинили такi злочини, i активнiше реагувати окремими постановами на недолiки в органiзацiї забезпечення безпечних умов працi робiтникiв i службовцiв.

 

 

Судова практика з охорони праці: «Підприємець, відповідальним за охорону праці, допустив порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою особою, що створило загрозу загибелі людей»

 

Судова практика з охорони праці: «Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (взятий на поруки))»